В рамках програми «Український інститут газу нетрадиційних джерел», що реалізується компанією «Шелл» спільно із Британською радою в Україні, харківська громадська організація «Нова енергія» спільно з партнерами вивчала стан джерел питного водопостачання в Харківській області та розробляла рекомендації для його покращення.
Команда проекту 
Третьяков Олег Вальтерович – керівник проекту «Розробка та поширення науково-обґрунтованих рекомендацій з організації басейнового принципу управління водними ресурсами поверхневих джерел питного водопостачання Харківської області», кандидат технічних наук, доцент кафедри охорони праці та безпеки життєдіяльності Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова. Провідний експерт з питань водопідготовки. Член Науково-методичної комісії Науково-методичної ради МОН України з цивільної безпеки, академік Української академії наук національного прогресу, академік Всесвітньої академії оригінальних ідей.
Филенко Віталій Вікторович - член громадської ради при Міністерстві енергетики та вугільної промисловості України, аспірант Інституту проблем машинобудування імені А. М. Підгорного НАН України, голова громадської організації «НОВА Енергія», фахівець з екологічного управління в умовах глобальної зміни клімату. 
Пономаренко Роман Володимирович – кандидат технічних наук, заступник начальника кафедри пожежної та рятувальної підготовки Національного університету цивільного захисту України (НУЦЗУ). Дійсний член (академік) Міжнародної Академії Безпеки життєдіяльності, дійсний член Європейської асоціації з безпеки (ЕАS); майор служби цивільного захисту.
Буц Юрій Васильович – експерт з управління процесом .
підготовки питної води в умовах виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру, кандидат географічних наук доцент кафедри технології, екології та безпеки життєдіяльності Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця (ХНЕУ). Ю.В. Буц член Науково-методичної комісії Вищої освіти в галузі «Цивільна безпека» МОН України (підкомісія «Безпека життєдіяльності»). Член Науково-методичної ради вищих навчальних закладів Харківської області з питань цивільного захисту.
- Розкажіть, будь ласка, про громадську організацію Нова Енергія. Чим Ви займаєтеся? -
Віталій Филенко: ключовими напрямами роботи організації є сталий територіальний розвиток, активізація молодіжної діяльності, а також енергозбереження та енергоефективність. В частині сталого розвитку для Харківщини дуже важливими є питання водозабезпечення, тому ми й зацікавилися проектом в рамках програми Український інститут газу нетрадиційних джерел.
- Якою була мета проекту?
Віталій Филенко: Головна мета проекту – розробити науково-обгрунтовані рекомендації щодо покращення якості питного водопостачання Харківського регіону. У нас існує багато структур, які, начебто, відповідають за якість води та забезпечення питною водою. Це і басейнове управління, і комунальні підприємства, що займаються водопідготовкою та водовідведенням, і санітарно-епідеміологічна станція, і органи місцевого самоврядування та місцеві органи влади, і державна служба з надзвичайних ситуацій і ін. Однак не було чіткого уявлення щодо розподілу повноважень та сфер відповідальності між різними органами. Ми хотіли зрозуміти, як можна поєднати зусилля усіх цих організацій, аби дійсно змінити на краще ситуацію з водопостачанням у нашому регіоні.
- А яку воду п’ють харків’яни та мешканці області: з підземних чи поверхневих джерел?
Олег Третьяков: питне водопостачання регіону забезпечується різними джерелами, але найбільшу частку не тільки у Харківській, але й у Донецькій та Луганській областях займає два поверхневих джерела водопостачання – річка Сіверський Донець та Червонооскільське водосховище.
- Якої якості вода цих водойм?
Олег Третьяков: Стан води в цих водоймах на сьогодні погіршився настільки, що станції питної водопідготовки регіону не здатні при існуючих технологіях забезпечити на виході питну воду, яка б відповідала чинним в Україні державним нормам якості води. Наше завдання полягало в тому, щоб з’ясувати основні причини погіршення якості води поверхневих джерел та визначити основних забруднювачів. Річка Сіверський Донець несе свої води до нас з Росії, і потім вода знову повертається до Росії. Тому важливо розуміти, наскільки на якість води впливають наші сусіди, а скільки забруднюючих речовин додається вже в Україні. На основі цього потрібно визначати, як організувати процес управління водними ресурсами за басейновим принципом, щоб досягти кінцевої мети з покращення стану водних ресурсів. Крім того, нашим завданням було розробити рекомендації для найбільших забруднювачів на території України щодо зменшення їх негативного впливу на водні джерела, рекомендації для виробників питної води щодо дотримання санітарних норм та рекомендації для населення. Ми поінформували місцеве населення, що вода з поверхневих джерел є технічною і не може використовуватися як питна. Тому, аби уникнути ризиків погіршення здоров’я населення, потрібно або організовувати доставку питної води з артезіанських свердловин, наприклад з того ж Ізюму, де є 21 свердловина з водою високої якості, або ставити вдома п’яти ступеневі побутові фільтри за технологією зворотного осмосу. Мене засмучує те, що стан джерел водопостачання постійно погіршується, а ми нічого не робимо. Якщо ми не реалізуємо загальної програми оздоровлення екологічного стану річки Сіверський Донець та Червонооскільського водосховища, то ситуація не зміниться. Ці водойми гинуть.
- Чи є розуміння, які чинники призводять до погіршення якості води у водоймах?
Олег Третьяков: Безумовно. З боку промисловості навантаження практично не збільшилося, але збільшилося з боку населення. Ми все ширше використовуємо в побуті різноманітні миючі засоби – сьогодні ми вже не можемо, як раніше, помити навіть посуд або підлогу без спеціальних засобів. Наші станції очищення не розраховані на це. Там, наприклад, навіть не передбачено технологічної стадії, яка б очищувала воду від надмірної кількості фосфатів або поверхнево-активних речовин. Все скидається в річку, а внутрішня здатність водойм до самоочищення вже давно вичерпалася. Крім того, сьогодні ми не дотримуємось вимог облаштування санітарно-захисної зони поблизу водойм, які використовуються для питного водопостачання. Там роздають земельні ділянки – на схилах берегів садять городину, а добрива та засоби захисту рослин дощем змиває в річку. Хто все це буде очищати? Збільшення антропогенного впливу – це ключова причина. 45% відсотків забруднюючих речовин надходять з Росії. Співпраці на рівні басейнових управлінь немає. Потрібно працювати в цьому напрямі – контролювати якість води на кордоні між державами. В разі підвищення рівня забруднення потрібно звертатися до сусідів, аби визначити причину та приймати заходи щодо її ліквідації: зупиняти діяльність найбільших забруднювачів, змушувати компенсувати заподіяну шкоду та встановлювати додаткові засоби для очищення води. Якщо ми гаятимемо час, то матимемо дві мертві водойми.
Хто і в яких місцях сьогодні контролює якість питної води в Харківській області? Які державні органи залучені до цього процесу?
Роман Пономаренко: Як представник університету, який готує фахівців для Державної служби з надзвичайних ситуацій, можу сказати, що питання контролю якості води поверхневих та підземних джерел водопостачання не лише під час надзвичайних ситуацій, а й в мирний час належать до сфери відповідальності цієї служби. В Кодексі цивільного захисту України прописано, що до сфери відповідальності служби відноситься і контроль за якістю питної води та джерелами водопостачання. Перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у воді – це один із різновидів надзвичайної ситуації відповідно до державного класифікатора. Отже, одним із контролюючих органів є Державна служба з питань надзвичайних ситуацій. Крім того, якість води контролюється територіальними органами Державної санітарно-епідеміологічної служби та Сіверсько-Донецьким басейновим управлінням водних ресурсів. Саме басейнове управління є ключовим органом, який на постійній основі проводить моніторинг якості води у визначених контрольних створах.
- Як Ви оцінюєте вплив нафтогазової галузі на якість джерел водопостачання в Харкові?
Олег Третьяков: Це одне з важливих питань, яке нас також хвилювало. Зокрема, в Ізюмському районі є 21 свердловина для видобування артезіанської води високої якості. Ми досліджували, чи не вплинув гідророзрив, який здійснювався на Харківщині, на якість артезіанської води. На щастя не вплинув.
Роман Пономаренко: Одним з етапів нашого проекту було проведення аналізу щодо змін вмісту в питній воді домішок основних забруднюючих речовин: фосфатів, нітратів, іонів важких металів, загального вмісту солей, біологічного споживання кисню та інших. І до проведення гідророзриву, і після у воді з артезіанських свердловин Ізюмського району та Червонооскільського водосховища перевищень допустимих значень основних забруднюючих речовин не було виявлено. Дослідження проводилися в сертифікованій лабораторії Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова. В цілому, на мою думку, Ізюм п’є ідеальну воду. Вода там високої якості. Можливо, навіть потрібно налагодити постачання питної води з артезіанських свердловин Ізюмського району до сусідніх районів – Барвінківського та Балаклійського, де ситуація з водопостачанням не така добра. Це б дозволило заробляти кошти для оновлення свердловин та станцій водоочищення, а також виконувати капітальні ремонти свердловин.
Віталій Филенко: В південних районах Харківської області є великі проблеми з водопостачанням саме з підземних джерел. Є села, куди воду завозять автомобільними цистернами раз на тиждень, і люди стоять в чергах за водою. Взимку люди топлять сніг у спеціальних великих чанах, аби навесні використовувати талу воду для поливу. Поверхневі води не придатні для сільськогосподарського використання та споживання людиною. Тому одним із рішень, в разі промислового видобутку нетрадиційних вуглеводнів є будівництво вуглевидобувними компаніями станцій очищення води з поверхневих джерел. Очищена вода з Сіверського Донця чи Червонооскільського водосховища може використовуватися і для проведення гідророзриву, і для постачання у села, які зараз не забезпечені водою належної якості. Такий варіант дозволив би компаніям зробити вагомий соціальний внесок та уникнути шкоди нерівномірним підземним водоносним горизонтам. -
Юрій Буц: Проблема водозабезпечення дійсно дуже важлива. Раніше в селах діяли централізовані глибокі свердловини, стояли водонапірні башти та була розподільча мережа централізованого водопостачання. Однак в останні кілька десятиліть все це обладнання заржавіло і стало непридатним для використання. Тому зараз проблема водопостачання стоїть особливо гостро. Більше того, зараз відбуваються зміни клімату: основна кількість опадів випадає навесні та восени, взимку у нас немає снігу у людський зріст, а влітку дощів інколи не буває місяць і більше. Як наслідок, вода зникає. Адже основне джерело поповнення приповерхневого горизонту грунтових вод – це саме опади. Тут потрібно обережно підходити до використання водних ресурсів для видобувної галузі. Не можна використовувати воду з перших поверхневих горизонтів для промислових потреб, адже це дійсно може мати негативний вплив на водозабезпечення. Потрібно бурити глибші свердловини або брати воду з поверхневих джерел.
- Наскільки ефективними є існуючі методи очистки води? Чи зможуть вони справитися із очищенням зворотних вод в разі промислового видобутку нетрадиційного газу на Харківщині?
Олег Третьяков: Ізюмська станція переробки побутових та промислових стоків повністю вичерпала свій технологічний ресурс. Вона зараз не очищує, а забруднює. Оскільки скид відбувається у річку Сіверський Донець, то це призводить до суттєвого погіршення стану водойми. Як наслідок, станції водопідготовки, що розташовані нижче за течією, не можуть очистити воду існуючим обладнанням до належної якості. Тому ми розробляли рекомендації щодо реконструкції Ізюмської станції водоочищення та станцій підготовки питної води. З огляду на це, потрібно перед промисловими підприємствами ставити вимоги самостійно очищувати воду до належної якості і працювати на замкненому циклі, компенсуючи лише втрати додатковим забором з водойм. Звичайно, простіше взяти чисту воду, скинути брудну і знову взяти чисту. Але так діла не буде. Французи ще кілька століть тому ввели вимогу для промислових підприємств облаштовувати забір води нижче по течії, ніж скид. А у нас завжди навпаки. Потрібно змінювати ситуацію, бо інакше ми самі себе згубимо. У разі промислового видобутку нетрадиційного газу для підприємств нафтогазової галузі було б розумно ставити вимогу самостійно очищувати зворотні води. Станції водоочистки місцевих водоканалів можна використовувати в якості резервних систем на випадок аварійних ситуацій. У нас сьогодні є і технологічні розробки, і виробники сучасного обладнання для очищення промислових та побутових скидів. Ми маємо все: не тільки науковий, але й виробничий потенціал. Держава повинна зобов’язувати промислові підприємства-забруднювачі та підприємства з очищення стічних вод встановлювати нове обладнання. Існуючих технологій недостатньо. Склад стічних вод змінюється. Потрібно вивчати хімічний склад забруднених вод та підбирати додаткові або оновлювати існуючі технологічні стадії очищення. Все це стосується і нафтогазової галузі та зворотних вод при видобутку нетрадиційних вуглеводнів.
- В рамках проекту Ви відвідали кілька районів Харківської області та багато спілкувалися з людьми. Як Ви оцінюєте ставлення місцевих громад до видобувної галузі в цілому і, зокрема, до можливого видобутку нетрадиційного газу?
Роман Пономаренко: Як на мене, ставлення позитивне. Під час зустрічей з сільськими головами, представниками райдержадміністрацій та простими мешканцями люди з радістю йшли до нас саме дізнатися про те, яка ситуація з водопостачанням та які існують проблеми. Люди приносили свою воду і ми проводили експрес-тести. Показували, в кого вода краща, в кого гірша, і обговорювали, які можуть бути причини. Я не побачив якогось значного занепокоєння в очах людей. Звичайно, ризик існує завжди. Будь-яка взаємодія людини з навколишнім середовищем несе ризики. Тому потрібен належний контроль, аналіз та впровадження заходів з упередження та мінімізації ризиків забруднення довкілля. Так само повинні бути передбачені засоби та план дій на випадок аварійних ситуацій.
Юрій Буц: Якщо говорити про загальний настрій, то здебільшого люди відчувають позитивні сторони. Кошти, які виділяються компаніями в рамках соціальних інвестицій, мають велике значення для місцевої влади та громадськості. Якихось застережень чи пересторог щодо видобутку нетрадиційних вуглеводнів ми не чули під час зустрічей в районних центрах.
Віталій Филенко: Ми активно працювали з трьома районами: Ізюмським, Барвінківським та Балаклійським. В Ізюмському та Балаклійському районі було видно, що з людьми проводили агітаційну роботу проти будь-яких ініціатив з видобутку чи розвідки нетрадиційного газу. За словами мешканців, до них приїжджали різні люди нібито для проведення тренінгу з підприємництва, який врешті перетворювався на агітацію проти видобутку нетрадиційного газу. Людям розповідали, що у випадку приходу в район видобувних компаній ніякого підприємництва у них не буде. Людей лякали, що великі корпорації їх просто «з’їдять», виселять з домівок, будуть користуватися землею та відправлять людей у злидні. Зовсім інша ситуація була у Барвінківському районі, який знаходиться трохи осторонь. Очевидно, туди не доїхали агітатори. Там люди були відкриті до нових проектів та тверезо підходили до співпраці з компаніями. Люди запитували: на які роботи можуть претендувати мешканці територіальної громади в разі буріння свердловин на території сільської ради? Чи це буде лише кілька місць для сторожів, чи люди зможуть працювати на бурових майданчиках? З таких питань починався реальний діалог. Звичайно, мешканці районів часто не мають відповідної кваліфікації, тому, на мою думку, потрібно передбачати в договорах з видобувними компаніями певне навчання та підвищення кваліфікації для мешканців місцевих територіальних громад. Крім того, дуже багато людей не володіють достатньою інформацією щодо технології видобутку нетрадиційних вуглеводнів. Тут теж потрібно проводити серйозну освітню роботу.
